21 січня 1978 року, до могили Тараса Шевченка в Каневі піднявся чоловік, що приїхав з Івано-Франківської області. Коли стемніло, він розкидав по схилах Чернечої гори тисячу листівок, на яких його рукою було написано: "Протест проти русифікації українського народу". І підпис: "На знак протесту спалився Олекса Гірник". Після цього він облив себе керосином і підніс до грудей запальничку.
Олекса Гірник народився 27 березня 1912 в селищі Богородчани на Станіславщині (зараз Івано-Франківськ) в родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі просвітницькою роботою в регіоні.
Працював в організації "Сокіл", де очолював загін пластунів. Пізніше хотів піти навчатися в Львівському університеті на філософському факультеті, але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України був засуджений до 5 років в'язниці. У 1939 р. під час німецького вторгнення в Польщу втік із в'язниці і повернувся на Львівщину, де намагався відновити стосунки з українськими організаціями. У тому ж році був заарештований НКВС і відправлений до Житомирської області. Був знову засуджений, цього разу за "зраду СССР" до 8 років таборів. Покарання відбував на Уралі, в тайзі.
Звільнився у 1948 р., одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була в засланні. У 1953 р. переїхав на помешкання до м. Калуш, Івано-Франківської області. У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. син Євген. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Всі роки дуже переймався долею України, її культури, української мови. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації укранців, які супроводжував цитатами з Шевченка. Вже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема в листі до дружини він писав:
" Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець. "
Попри заборони, щороку 21 січня хтось клав червону калину на місце смерті Олекси Гірника. Спочатку про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар швидкої допомоги з Канева Михайло Іщенко. Через декілька років, через рідних в Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися діаспорними хвилями — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше опублікована в газеті "Літературна Україна". Указом Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
| < Попередня |
|---|
