82 роки пройшло із часу трагедії… 82 роки страшної пам’яті очевидців… 82 роки…

Події 32-33-х років сьогодні продовжують тримати одну із першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшість очевидців уже немає серед живих. Однак саме зараз тема голодомору-геноциду українців в Україні має безпосередній вплив на її цивілізаційний вибір, котрий за 24 роки незалежності так і не вдалося зробити.

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
Юрій Клен «Прокляті роки» (1937)

Що ми сьогодні знаємо про причини, які заставили тоталітарний режим Сталіна вчинити цей злочин супроти українського народу? Щоб не заглиблюватися в дати, документи, статистику та особисту переписку таких осіб, як Сталін, Каганович, Косіор та ін., можемо в загальному виділити 2 площини мотивації комуністичного режиму 30-х років:

1. Економічна – СРСР станом на 32 рік мав значні фінансові зобов’язання перед рядом країн. Одним із основних ресурсів погашення боргів, за двосторонніми домовленостями, було зерно та продовольча група товарів. Відповідно до генеральної лінії партії, СРСР мав бути передовою державою у всіх без винятку аспектах. Тому думка про зовнішні борги не сприймалась як така. Також варто зазначити той факт, що голодомор в Україні відбувся на тлі всесвітньої фінансової «депресії», що у свою чергу значно знизило ціну на зерно при торгах на міжнародному ринку.

2. Політична – з розгортанням українізації в кінці 20-х років в Україні почав знову підніматись рух спротиву радянській владі. Люди масово відмовлялися вступати у колгоспи. Державні заготівельні компанії натикались щораз частіше на озброєні виступи селянства. Щораз частіше лунали заклики до виходу УРСР зі складу союзу. Комуністична влада прекрасно пам’ятала ту запеклу боротьбу, яку вела УНР та війська Нестора Махна. По суті, станом на 30-31 рік в Україні визріла передреволюційна ситуація. По всіх селах лунали заклики: «Верніть Петлюру!», «Хай живе вільна Україна!», «Геть СРСР»…

У цій ситуації вищому керівництву держави прийшлось шукати методи придушення потенційного спротиву.

«Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями»
Станіслав Косіор – керівник компартії України, 1930р.

Сьогодні так звані прихильники «голоду у всіх республіках СРСР» пояснюють лихо виключно економічною площиною та нібито великою посухою чи неврожаєм… Насправді «всі республіки СРСР», яких торкнувся голод, мали у своєму складі етнічні землі українців: Кубань, Поволжя, Північний Кавказ, частина Молдавської Автономної Республіки. З «економічного» погляду говорять також, що завдяки «необхідним жертвам» вдалось підняти промисловість і т.д. Мається на увазі побудова таких гігантів, як Дніпропетровська ГЕС, Харківський тракторний завод, Миколаївський елеватор… Ну що ж, геноцид етнічного населення, мабуть, є достойною платою за прогрес… Дивним збігом є факт визнання СРСР державою зі сторони США, куди чи не найбільшу кількість українського зерна було відправлено саме у 1933 році.

На 25 році незалежності маємо невирішену полеміку в українському суспільстві: а чи був голод – голодомором? Так, 32-33-ті – це роки, в яких цілеспрямовано знищувалось етнічне населення українських земель! Статистика? Перепис населення УРСР 1926 року говорить про населення чисельністю 28 мільйонів 926 тисяч осіб, з них 85% - українці. Перепис населення УРСР 1937 року, який, до речі, довгий час був засекречений, дає нам знову цифру в 28 мільйонів 388 тисяч осіб. За 10 років населення зменшилось на 524 тисячі, при середньому числі природного приросту в 500 тисяч на рік? Частка українців на момент цього перепису становить уже 75%.

Шляхом вирахувань та аналізу науковці дійшли висновку про прямі втрати від голодомору 32-33 рр. в 3,5 мільйони людей. Цифра 10 мільйонів втрат від цього геноциду виводиться із урахування відсутності народжуваності в наступні кілька років.


Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь – «Пам’ятай», 1931р.

Доказами саме геноциду українців у 1932-33 роках є той аспект, що злочинна радянська влада відмовлялась визнавати сам факт голоду в той страшний час. Відмовлялась приймати гуманітарну допомогу від української діаспори з країн Європи, Америки та навіть сусідньої Польщі. Дивним і насторожуючим є той факт, що офіційні уряди інших держав не давали об’єктивної реакції на події, що відбувалися на території України. Без належної відповіді залишився лист президента УНР в еміграції до 14-ої асамблеї Ліги Націй.



Єдиною адекватною реакцією на злочини, що творилися в Україні, був атентат Миколи Лемика. 21 жовтня 1933 року у Львові бойовик ОУН, на знак протесту проти голоду в УРСР, у приміщені консульства СРСР вбиває Олексія Майлова, особливо уповноваженого працівника ГПУ. Вийшовши із приміщення консульства, Микола Лемик без спротиву здався Польській поліції. Суд над націоналістом викликав значний резонанс. Саме після нього більшість світової преси написали про цілеспрямований Голодомор в Україні та про сталінські репресії. Миколу Лемика засудили до довічного ув’язнення.

Сьогодні більшість європейських країн разом зі США, Канадою, Австралією та країнами Латинської Америки визнали голод 32-33 років актом геноциду щодо українців. Із європейських країн офіційного визнання наразі немає від Великобританії, Німеччини, Франції та ряду Балканських країн.

Однозначно і беззастережно відмовилась визнавати Голодомор геноцидом Росія. Північно-східний сусід не бажає визнати історичну справедливість, оскільки прийдеться понести всю повноту відповідальності за злочини, вчинені радянською владою. Чому? Та хоча б тому, що саме Росія та її уряд упродовж двох десятиліть вважають себе спадкоємцями СРСР. Зрозуміло, що нинішня влада Росії на чолі із Володимиром Путіним прагне реставрувати втрачену імперію шляхом створення «Митного Союзу». І в цьому глобальному проекті амбіцій питання історичної справедливості не стоїть взагалі.



Саме зараз вирішується подальша цивілізаційна доля України. Чи є для нас дорога на Схід? Так, є. А чи не наступимо ми на ті самі граблі, по котрих народ уже топтався сотнями років?.. Чи відкрита нам дорога на Захід? Так, відкрита. А чи зможемо ми там себе повноцінно зреалізувати? Це вже залежить від нас самих. Ми повинні лишень чітко пам’ятати, що тільки національна єдність дозволить нам попередити можливі помилки та трагедії, тільки прагнення до створення сильної держави із сильним народом забезпечить нам спокійне та самодостатнє життя у світовій співдружності. Вибір за нами.

«…Та стане сліпим, хто сховався до нор
Від першого пострілів звуку.
Як гурт овечок ошаліло-тупий:
Тісніше, докупи, докупи!
Щоб вранці заслати пахучі степи
Отруйними купами трупу.»
Олег Ольжич – «Незнаному воякові», 1935р.

Проблема осмислення та сприйняття голодомору сьогодні в Україні також покладена у кілька площин буття української нації. Насамперед потрібно усвідомити, що ця сторінка історії – це не «сльози та соплі», а гіркий досвід взаємовідносин народів та ідеологічних парадигм, чи їх конфлікту. Окрім демографічних втрат, наслідки яких, безумовно, позначились на сучасному генофонді нації, науковці відзначають значну колективно психологічну травму народної свідомості. Більшість дослідників характеризують українців як «постгеноцидну» націю, що пояснює відсутність чіткої державницької лінії розвитку держави та суспільства. Чи є вихід із замкнутого кола? Так є!... Сьогодні творцями історії стає молоде покоління українців. Покоління, чия свідомість формувалась у контексті незалежної держави, покоління, котре сьогодні є якісно іншим від існуючих «еліт», покоління, яке саме стає «елітою» та здатне впливати на суспільні процеси.

Сьогодні ми повинні забути, що хтось має нас жаліти чи вирішувати наші проблеми. Кожен українець повинен згадати свою шляхетну та героїчну історію боротьби. Із поразок виносити лише досвід, а досвіду в нас предостатньо, щоб почати вже сьогодні не тільки перемагати на якомусь внутрішньому рівні, а здобувати своє гідне місце в глобальному світі.



Тема історичної справедливості в контексті питання Голодомору не може бути наріжним каменем розколу чи непорозуміння в українському суспільстві. Тут найдоречнішим твердженням буде цитата екс-глави УГКЦ владики Любомира Гузара: «Немає поділу між Сходом і Заходом України. Поділ є між тими, хто любить Україну і хто її не любить». Тож робімо висновки вже сьогодні, щоб завтра не повторити тих трагедій, які ми одного разу зуміли пережити.



Напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні, Чикаго, США, 17 грудня 1932 рік





Довідка: Голодомор в Україні 1932–33 років – це безпрецедентний злочин у світовій історії. Бо штучний голод був спрямований на фізичне знищення українців. Комуністичний режим прагнув позбавити українську націю її волелюбного духу, її ідентичності, поставити знесилених голодом, страхом та відчаєм українців на коліна, викорінити навіть думки про свободу та власну державу.

За даними істориків, протягом 1932–33 років жертвами стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна втратила від 10 до 25% свого населення, втрачаючи по 25 тисяч осіб за день, по тисячі – за годину, по 17 – щохвилини.

Джерело: В.І. Марочко. ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2004.
http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/sproba-z-negidnimi-zasobami
http://incognita.day.kiev.ua/shhodenniki-ochevidcziv-golodomoru-1932-193...
http://incognita.day.kiev.ua/arxivni-dokumenti-pro-golodomor-1932-1933-r...
http://dontsov-nic.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=41
http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/
http://uk.wikipedia.org/wiki/Вбивство_Олексія_Майлова
http://uk.wikipedia.org/wiki/Микола_лемик
http://lvivposter.com/news/14-Golodomor-1932-1933/
http://www.cdvr.org.ua/content/ діагнози-про-смерть-в-період-голодомору-1932-1933-років-як-джерело-створення-персональних-баз-даних

Володимир Лазор