Надання Україні безвізового режиму для короткострокових поїздок уже з початку року викликає жваві дискусії в Чехії. А з відкриттям кордонів ЄС цій темі присвячується й чимало програм на телебаченні, адже приплив українців до Євросоюзу може тільки посилитися. Всі обговорення точаться навколо одного побоювання – збільшення рівня нелегальної трудової міграції з України, а відтак чи Чехія зможе впоратися з великими потоками мігрантів. Оскільки на сьогодні українських заробітчан більше, ніж із інших країн, чеське суспільство розділяється в поглядах на цю "загрозу".


Чому чехи нас побоюються?

Щоб зрозуміти, чим живе Чехія, розглянемо кілька основ­них показників: міграція, попит та пропозиція на ринку праці. Міграційна ситуація в західного сусіда за офіційними статистичними даними порівняно з іншими європейськими країнами за останні кілька років кардинально не змінилася. Станом на кінець минулого року в Чехії з населенням 10,5 млн легально проживало 467 562 іноземця, одну четверту з яких становлять українці (105 614 чол.). Більшість наших співвітчизників має дозвіл на тривале проживання (77 492 чол.) та на перебування понад 90 днів (28 122 чол.).  

За січень – березень 2017-го до Чехії переїхало 10,9 тис. іноземців, із них найбільше громадян України (1,3 тис.), Словаччини (1,1 тис.) та Румунії (0,3 тис.).

Згідно з даними Міністерства праці й соціальних справ та Міністерства промисловості й торгівлі ЧР, кількість офіційних працівників-іноземців на території Чехії на початку 2016-го становила 407 106 чол. Її частка у загальній кількості зайнятих у ЧР порівняно з попереднім роком зросла до 8,1%. Більшість з них – 75,8% – це громадяни ЄС. Решта припадає на громадян інших країн – власників дозволів на роботу, карт працевлаштування, зелених і синіх карт. Із 105 614 українців, що офіційно проживають у ЧР, 41 847 працюють на підставі трудових договорів, 22 796 – оформлені як приватні підприємці. Навіть після такої простої арифметики логічно напрошується питання, чим же займається решта наших співвітчизників. Відповідь усі прекрасно знають. Тому чехи й побоюються українського «безвізу».


Безробіття падає, зарплати ростуть

Ситуація на ринку праці в Чехії покращилася. Згідно зі Статистичним щорічником ринку праці, в ЧР у 2016-му продовжувалося зниження зареєстрованого безробіття, яке почалося в другій половині 2014 р. Наприкінці минулого року чеськими центрами зайнятості зареєстровано 381,4 тис. безробітних, що є на 71,7 тис. менше, ніж у 2015-му.

За даними статистичної організації ЄС, станом на лютий 2017 р. Чеська Республіка мала найнижчий рівень безробіття в рамках цілого Євросоюзу – 3,2%. Для порівняння: Німеччина – 3,9%, Іспанія – 17,8%, Греція – 23,2% (найвищий у Європі). У США, наприклад, 4,4 %. А в червні 2017-го було зареєстровано найнижчий показник безробіття в Чехії за останні 19 років. Це передусім пов’язано із ростом чеської економіки, промислового виробництва й сезонної роботи, яка тепер у розпалі. Зокрема на будівництві, в лісництві та сільському господарстві. Це у свою чергу призвело до зростання попиту на робочу силу на середньокваліфіковані позиції, кількість вільних вакансій, реєстрованих центрами зайнятості, зростає. А відтак підвищуються зарплати. Тому пересічний чех дивиться на іноземних шукачів роботи як на загрозу свого добробуту. Збільшення пропозиції на ринку праці явно грає не на руку місцевим мешканцям, адже ріст зарплат може сповільнитися чи взагалі припинитися.

Чого не скажеш про чеських роботодавців, які, прогнозуючи майбутні втрати, б’ють на сполох, мовляв, внутрішній ринок праці не здатен запропонувати достатньо кваліфікованої робочої сили ні з лав безробітних, ні серед випускників навчальних закладів. Не залишається нічого кращого, як шукати трудові ресурси за кордоном. І їхні погляди спрямовуються, зокрема, й на українських працівників, які є оптимальним варіантом через подібність культур, здатність швидко вивчити мову та відому працьовитість. Тим більше, що в західних областях, особливо на Закарпатті, заробітчанство є історичною традицією.  


Трудові візи ніхто не відміняв

Каменем спотикання української трудової міграції в Чехію вже багато років є процедура оформлення робочих віз. Лише 32 205 офіційно працевлаштованих українців згідно з законом не потребують дозволу на працевлаштування.

З 2009-го електронна система «Visapoint» викликала багато нарікань, адже записатися на прийом до чеського консульства в Києві або Львові за її допомогою було практичо неможливо. Тільки купивши «час реєстрації» у «посередника» за великі гроші (в останній час доходило до 1500 – 2000 доларів), можна було подати необхідний пакет документів. Чехія так і не змогла подолати цю проблему.

Тому під тиском чеських виробників уряд у 2016 році з метою збільшення трудової міграції з України до Чехії запускає дві спеціальні програми працевлаштування – «Режим Україна» (для кваліфікованих працівників, розглядає Генеральне консульство ЧР у Львові) й «Пілотний проект» (для висококваліфікованих спеціалістів, Консульський відділ Посольства ЧР в Києві), згідно з якими заява на трудову карту подається у спрощеному режимі – без реєстрації в електронній системі «Visapoint». Відтак на роботу в Чехії можуть розраховувати 5 тисяч українських заробітчан щороку.

У лютому 2017-го, враховуючи зростаючі потреби віт­чизняних промисловців, квоти робітників по програмі «Режим Україна» збільшили вдвічі, відповідно збільшили й штат Генерального консульства ЧР у Львові на 4 особи. Але цим проблема не вирішилася: квоти, на думку чеських роботодавців, й надалі дуже обмежені (усього 10 200 осіб на цей рік), а строк оформленя віз зріс аж до 8 місяців.

Українці, що не відповідають вимогам для включення до вказаних проектів зі спрощеною процедурою, можуть також подати заяву на трудову карту повз «Visapoint», але з 20 квітня 2017 р. Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові, з огляду на технічні можливості дипломатичної установи, приймає лише 15 заяв кожного понеділка з 14.00 до 16.00. Такі обмеження спричинили неабиякий ажіотаж і нарікання. І саме це показало чеське телебачення. Сюжет про довжелезні черги українців під чеським консульством у Львові, де люди змушені ночувати під дверима установи, щоб потрапити на прийом, центральний чеський канал ЧТ1 у перші дні відкриття безвізового режиму крутив по кілька разів на день. У пересічного чеха мало скластися враження, що тисячі безробітних українців з хвилини на хвилину ринуть до Чехії в пошуках роботи, принаймні мені так здалося.

Отож отримати легально українського працівника залишається проблемою. Тому чеські підприємства почали доволі масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами, отримати які набагато легше. (За даними польського Міністерства у справах сім’ї, праці і соцполітики у 2016-му Польща видала громадянам України близько 1,3 млн. запрошень на тимчасову роботу). Такий обхід закону передбачає немалі штрафи для роботодавців та видворення нелегального працівника (хоча по закону штрафи для нього теж передбачені – до 100 тис. корун, але чеська сторона їх не застосовує). Лише в березні цього року Чехія депортувала майже 300 українців, які працювали нелегально. Найбільш показовою й висвітленою ЗМІ стала облава на складі продуктового інтернет-магазину «Роглік» у Празі. В результаті рейду затримали 85 людей, 74 особам наказано покинути територію ЄС. Майже всі з них – українці, які мали польські візи, що не дають права на працевлаштування в Чехії.


Створити стереотип легко, побороти – важко

Не секрет, що погляди на українців у чехів різняться. Одні співчувають нам, що гнані безробіттям мусимо шукати кращого життя далеко від рідного дому та сімей, інші – навпаки – сварять, що забираємо у них робочі місця. Роботодавці розглядають як непогану альтернативу вітчизняним працівникам, але частина з них усе ж сприймає нас за нижчу расу через низький культурний рівень, адже українські заробітчани – це не завжди найкращі представники нації. Погодьтеся, нікому не хочеться бачити на вулиці, у трамваї чи метро п’яних дебоширів. І освіченим співвітчизникам досить часто важко побороти стереотип, що склався у чехів, які звикли до українських робітників на будівництві, що п’ють і лаються. П’яному «роботязі» й у голову не прийде, що він псує імідж країни, він навіть слова такого не знає.

Далі ящика пива й загорожі будмайданчика він не бачить. А думка, що його поведінка формує в корінного населення погане враження, а відповідно й погане ставлення до інших громадян України, ніколи не зродиться у його голові.

Але, на щастя, міграційна криза відсунула на друге місце «українське питання». Якщо офіційна міграційна статистика не змінювалася протягом останніх 2 – 3 років і виглядає досить привабливо, то це тільки внаслідок прийнятих антиміграційних заходів. Наприклад, Чехія вже рік усіма способами намагається не допустити біженців із Сирії, що перебувають у Італії та Греції, порушуючи всі європейські домовленості стосовно квот на прийом мігрантів. Навіть загроза фінансових санкцій (це стосується також Польщі й Угорщини) не впливає на зміну її міграційної політики. Прогресивна частина чехів на початку міграційної кризи засудила погляди президента Мілоша Земана, який прямо заявив про небажання бачити у своїй державі переселенців із надто відмінною культурою, краще вже хай будуть українці.

Але чеський уряд у червні цього року офіційно підтвердив відмову брати участь у програмі по перерозподілу мігрантів, мотивуючи тим, що «система розподілу біженців не працює» і «ситуація з безпекою змінилася» після останніх терактів у Європі. Замість 2691 прохача притулку згідно з квотами Чехія прийняла всього 12 біженців.

Бажання відгородитися від будь-яких мігрантів явно просвічується і в новелі Закону про перебування іноземців, яку в липні цього року підписав президент.

Шпальти газет відразу зарясніли заголовками на кшталт «Закон про іноземців: безпечніша Чехія? Швидше ляпас правам людини та гальмування інтеграції» або «Чехія – погане місце для життя». Незважаючи на те, що зміни явно обмежуєть права іноземців, що проживають у Чехії, і не узгоджуються з конституційним і європейським правом. Палата депутатів Парламенту Чеської Республіки таки подолала наприкінці червня вето сенату (верхня палата парламенту), проголосувавши повторно більшістю голосів за нововведення. Офіційною причиною такого кроку є посилення безпеки в країні. Але, як відзначають чеські правозахисники та Консорціум недержавних організацій, що допомагають мігрантам, такі обмеження торкнуться не тільки іноземців, а й чеських громадян, членами сімей яких є мігранти.

В основу закону, який розроблявся в 2016-му, лягли результати й рекомендації Аудиту національної безпеки за 2015 р., котрі були підготовлені сотнею фахівців на підставі розпорядження прем’єр-міністра. У розділі про міграцію вказується, що головним потенційним ризиком для країни вважаються масова неконтрольована міграція, організована злочинність і слабка інтеграція легальних мігрантів, які можуть бути джерелом соціальної напруженості.

За даними останніх досліджень української міграції, які проводили науковці Карлового університету в Празі, масовий перехід українців до Чехії, принаймні в короткостроковій перспективі, не планується. Дослідницький колектив Центру міграції «GEOMIGRACE» Карлового університету спільно з міжнародними партнерами з Польщі, Словаччини й України видали у вересні 2016-го дослідження про міграцію з України до Євросоюзу після анексії Криму та початку війни на сході України.

Під редакцією керівника «GEOMIGRACE», професора Душана Дрбоглава світ побачило ще одне видання про українських заробітчан «Українська трудова міграція в Чехії» , де на прикладі аналізу трудової діяльності та умов життя закарпатців у Празі та околиці досліджувалися грошові перекази в країну походження.

Які негативні зміни в житті мігрантів принесуть нововведення, скоро дізнаємося з практики. Інтеграційні центри в Чехії вже закликають мігрантів приводити свої документи у відповідність до нових правил, поки закон ще не вступив у дію. Зрозуміло одне, чим більше порушень буде з боку майбутніх заробітчан, тим більше підстав буде в Чехії боротися з нелегальною трудовою міграцією, що, у свою чергу, відіб’ється на українцях, які тривало проживають у Чехії.

Оксана Чужа

Джерело: Газета Новини Закарпаття